АБИ , АБИКАННЯ
Як ви розцінюєте модне сьогодні в нашому мовленні “абикання”?
Негативно. Комусь, бачте, сполучник щоб видався непрестижним, і пішло-поїхало: в багатьох редакціях його виправляють на аби. “Передові” кадри в усіх сферах, навіть високі чиновники, мають за честь “абикати”. А ця пошесть не що інше, як руйнування українських мовних традицій. Аби в значенні щоб жодного разу не вживав Тарас Шевченко. От і в його “Заповіті”: “Щоб лани широкополі...”. Як свідчить видатний мовознавець Іван Огієнко, в українських думах теж не зафіксовано такого вживання.
Сполучник аби звичайно є відповідником російських лишь бы, только бы: “Хоч гірше, аби інше”, “Стук-грюк, аби з рук” (прислів’я). У цьому розумінні використовував аби і наш Кобзар: “А червінців! Хоч не його, так що? Аби гроші (“Гайдамаки”).
Втім, в деяких говірках західних областей України аби править за синонім сполучників щоб, хоч би, якби, що позначилося і в класичній літературі, приміром: “Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не здере, бо не має що дерти” (Василь Стефаник). Однак мовна норма вимагає завжди ставити щоб у його безпосередньому значенні, як це чуємо у відомій народній пісні: “... щоб наша доля нас не цуралась, щоб краще в світі жилося!”