ҐЕРМАНЦІ
група індоєвроп. народів, що виділилася на межі II i I тис. до н.е. на території пд. Скандинавії та Ютландії; звідти мігрували на пн. (Скандинавія) і пд.; зх. ґ. зайняли території до Райну і Дунаю (Ґерманія), воювали з Римом; сх. ґ. займали різні території в Центр. та Сх. Європі аж до Чорного м. (ґоти); з IV ст. ґ. прорвали рим. кордони, призвівши до падіння зх.-рим. держави у V ст.; на її території заснували королівства: остроґоти і ланґобарди в Італії, вандали в Африці, візиґоти в Іспанії, франки і бурґунди в Ґаллії, анґли, сакси і юти в Британії; племена між Райном і Ельбою, завойовані франками, утворили нім. державу; пн. ґ. заснували Данську, Шведську і Норвезьку держави.