МАҐДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центр. адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) й створювали органи місцевого самоврядування; походить від привілеїв 1188, які отримало нім. м. Маґдебург від архієпископа; разом з нім. колонізацією прийшло у Сх. Європу; серед укр. міст м. п. першими одержали Володимир Волинський (1324), Сянок (1339), Львів (перед 1352), Кам'янець (1374), Берестя (1390); у XV-XVI ст. поширилось у містах Правобережної України; у Києві з 90-х XV ст.; фактичне функціонування м. п. визначалося сукупністю наданих місту привілеїв; на укр. землях у складі Австрії скасоване наприкінці XVIII ст. (у Львові 1786), у складі Росії - 1831 (у Києві 1835).