КНЯЗЬ
1. у слов'янських народів спершу воєначальник племені, союзу племен, військової дружини, згодом правитель державного утворення - князівства; влада зосереджувалась у певній родині - династії; київські к. як старші в род, мали титул вел. к. (згодом також володимирські, московські, литовські та ін. к.); мали свої резиденції (столи) в окремих землях, уділах, волостях; правили за допомогою боярської ради й віча; існували також служебні к., які не мали власних володінь і йшли на службу до ін. к.; з XIV ст. частина руських к. опинилась у становищі васалів вел. к. литовського; упродовж XV-XVI ст. к. перетворились у вищий прошарок шляхти; 2. у деяких країнах спадковий або дарований титул; слов'янським словом к. перекладають ряд неслов'янських титулів (princeps, dux, fЯrst тощо).