ІНДУЇЗМ
європ. термін, утворений для означення групи близьких між собою релігій, які сформувалися в індійському культурному колі від V ст. до н.е. і певною мірою продовжили ведизм і брамінізм; основою і. є вчення про моральний устрій і кастовий обов'язок (дгарма), про відплату за вчинки (карма) і коло перевтілень (сансара), метою існування є визволення з кола життя (мокша), яке досягається через належні вчинки, пізнання чи милість, одержану завдяки любові до Бога (бгакті); найвищим авторитетом є Веди і нормативні тексти (Манусмруті); поряд з ортодоксальною формою і. функціонують народні культи, під їхнім впливом визнано авторитет пиран і епосів (Магабгарата, Рамаяна); спочатку в і. переважав пантеїзм, з ним співіснували теїстичні й свого роду монотеїстичні концепції (шанування єдиного Бога, який проявляється в безлічі образів); у пізніший період одного з богів визнано найвищим (власне Вішну й Шиву), що призвело до відокремлення груп ортодоксальн