Ясперс, Карл
Ясперс, Карл (1883, Ольденбург - 1969) - нім. філософ і психіатр, один із засновників філософії екзистенціалізму. Вивчав право в ун-тах Гейдельберга і Мюнхена, медицину - в ун-тах Берліна, Геттингема, Гейдельберга. В1908 - 1915 рр. працював у психіатричній клініці Гейдельберга, з 1922 р. - проф. філософії Гейдельберзького ун-ту, в 1937 - 1945 рр. був усунутий (в зв'язку з приходом до влади націонал-соціалістів) від викладацької діяльності, в 1948 - 1961 рр. - проф. філософії Базельського ун-ту. За Я., філософія повинна дати людині орієнтири існування у світі, "висвітлити екзистенцію" та здійснити "стрибок до безумовного буття". В концепції Я. буття має потрійне значення: 1) предметне буття або "буття-у-світі"; 2) екзистенція або людська самість, яка не може бути об'єктивованою; 3) трансценденція як "охоплююче" - незбагненна межа будь-якого буття і мислення. У відповідності з цим членуванням мислення проходить різні стадії і виконує різні функції: 1) мислення перед лицем "буття-усвіті" як "орієнтація у світі"; 2) мислення перед екзистенцією як "висвітлення екзистенції"; 3) мислення перед лицем трансценденції як "метафізика", яка прагне виразити свій невимовний предмет за допомогою "шифрів". Останній етап і є власне етапом філософування, який пов'язує людину з розумінням Бога. Філософія, за Я., не пізнає буття, а лише засвідчує його існування. Головним предметом філософії, за Я., є людина та історія як перший вимір людського буття. Вирішальну роль в аналізі людської екзистенції виконує поняття ситуації, яка визначає історичну унікальність як певної людської долі, так і певної епохи. Досліджуючи людину в її екзистенційному вимірі, подібно до Канта, Я. вичленовує різні рівні людського "Я": 1) "Я" емпіричне або емпіричний індивід як частина природи; 2) "Я" предметне або "свідомість взагалі", яка є умовою можливості людського буття або предметності як такої; 3) "Я" як рівень розуму або духу, визначальною рисою якого є цілісність мислення. Саме "Я" предметне або "свідомість взагалі" є передумовою комунікації, яка, за Я., дозволяє встановити зміст філософування: тільки та філософія є істинною, яка є комунікативною. Завдяки комунікації людина може віднайти саму себе або свою самість, встановити екзистенційне відношення між людьми як відношення "Я - Ти" та усвідомити саме буття. Тим самим філософія у Я. набуває етичного забарвлення, акцентуючи увагу не на гносеолого-методологічних проблемах, а на взаємозв'язку між людьми, де головну роль виконують поняття "свобода", "вірність" "самим-собою-буття", "воля до комунікації". Результатом філософування, за Я., є філософська віра, яка, на відміну від релігійної, ґрунтованої на істині Одкровення, є результатом розмислу. Поняття "філософської віри" об'єднує різні аспекти проблеми "розум і екзистенція". Як вважає Я., існування трансцендентного - як особливого роду буття - не може бути обґрунтоване за допомогою тільки позитивних аргументів розуму. Трансценденція - єдиний предмет, який може бути засвідчений розумом і вірою, по відношенню до якого розум і віра співпадають. З позицій філософської віри Я. намагається дати інтерпретацію світового історичного процесу Н. а його думку, людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, хоча науково обґрунтувати цю тезу, як і протилежну їй щодо того, що різні культурні утворення абсолютно незалежні один від одного (Шпенглер), неможливо; у неї можна тільки вірити. Світова історія, за Я., створює загальнолюдську "комунікацію", можливість якої забезпечується "наявністю в певний історичний період "вісьового часу" (VIII - III ст. до н.е. ), або "вісьової епохи" - епохи зародження світових релігій і філософії, коли людство вперше усвідомило себе і своє відношення до світу, поставило "останні питання буття" про смертність, конечність свого існування і усвідомило своє безсилля перед ними. Істинне духовне життя народжується перед лицем "абсурдних ситуацій", які змушують людство осмислити своє існування в світі, що виводить спілкування людей на екзистенційний рівень.

Основні твори: "Психологія світоглядів" (1919); "Духовна ситуація часу" (1932); "Філософія". У З т. (1931 - 1932); "Ніцше і християнство" (1946); "Про європейський дух" (1946); "Про істину" (1947); "Витоки історії і її мета" (1948); "Філософська віра" (1948); "Розум і екзистенція" (1949).