Юнг, Карл Густав
Юнг, Карл Густав (1875, Кесвіль, біля Базеля - 1961) - швейц. психолог, психоаналітик, засновник аналітичної психології. Спочатку серйозно цікавився археологією, потому остаточно зосередився на медицині (науковий ступінь у цій галузі отримав у 1912 р. (Базель). Працював у психіатричній клініці Цюрихського ун-ту. У1907 - 1912 рр. тісно співпрацював із Фройдом. у 1913 р. принципово розійшовся із ним у поглядах щодо засадничих положень психоаналізу: наукові орієнтації Ю. дедалі більше концентрувалися на символічних аспектах людської культури. На відміну від Фройда, Ю. розглядає лібідо не як винятково прояв сексуальних ваблень, а як психічну енергію, кількість якої є більш-менш сталою і визначає, зрештою, інтенсивність психічних процесів, загальний тонус усієї життєдіяльності індивідів. Ю. розробив поняття "настанова": свідома "настанова" має компенсуватися, врівноважуватися діяльністю позасвідомого. На основі розрізнення екстравертної та інтровертної настанов Ю. класифікує психологічні типи особистості. Після розриву з Фройдом Ю. досліджував спонтанні прояви психіки по аналогії з міфологічно-фольклорними мотивами і дійшов висновку, що окрім індивідуального позасвідомого людську психіку визначає більш глибокий пласт - колективне позасвідоме. Зміст його становлять архетипи колективного позасвідомого, що ґрунтуються на спадковій структурі психіки й нервової системи людини і закріплюються у певних культурних виразно-символічних системах, що мають релігійне забарвлення. Інтеграція змісту колективного позасвідомого відбувається через перехід від Ego - центру повсякденної свідомості до Самості - "Бога всередині нас". Образ Бога, згідно з Ю., виявляється доконечним уособленням, ідентифікацією цінностей та сенсу буття. Основне завдання психотерапії - шляхом активізації архетипів гармонізувати між собою різні рівні психіки, що в традиційних культурах здійснювалося за допомогою міфів, ритуалів, обрядів, колективних емоційних станів та медитацій. Значну увагу Ю. приділяв аналізові східної мудрості, технікам медитації, глибинного сенсу парапсихологічних явищ, алхімії, реінкарнації.

Основні твори: "Метаморфози і символи лібідо" (1912); "Психологічні типи" (1921); "Два нариси з аналітичної психології" (1940); "Психологія і релігія" (1940); "Психологія і алхімія" (1944); "Архетипи і колективне позасвідоме" (1950).