Флоровський, Георгій Васильович
Флоровський, Георгій Васильович (1893, Єлисаветград - 1979) - рос. богослов, філософ, історик культури, релігійний діяч. У 1916 - 1920 рр. - викладач Новоросійського ун-ту (Одеса). Од 1920 р. - в еміграції. Проф. Православного Богословського ун-ту в Парижі (1926 - 1939), проф. і декан Свято-Володимирської духовної академії в Нью-Йорку (1948 - 1955), проф. Колумбійського (1951 - 1955), Гарвардського (1956 - 1964), Принстонського (1964 - 1979) ун-тів. Активний учасник екуменічного руху. Початковий період творчості Ф. пов'язаний з участю в Євразійському русі (1920 - 1928), одним із теоретиків якого він виступав на поч. 20-х рр. Коло наукових інтересів Ф. у цей період становлять філософія, історія рос. культури і літератури. В 1923 р. у Празі захистив магістерську дис. "Історична філософія Герцена". Поступово відмежовуючись від євразійців (остаточно - у 1928 р.), Ф. цілковито зосереджується на проблемах православного богослов'я. Чільною з-посеред них є ідея неопатристичного синтезу, згідно з якою єдиною запорукою плідного розвитку християнської культури є постійне відновлення духовного зв'язку з грекопатристичною спадщиною як її життєдайним джерелом. Ідея неопатристичного синтезу лише окреслена, але не розгорнута Ф. усебічно. Певного спробою її реалізації є праця "Шляхи російського богослов'я" (1937), що містить аналіз складного і драматичного становлення рос. духовної культури. Попри певну упередженість оцінок (для Ф. основний критерій - це відповідність патристичному канону), ця праця зберігає наукову значущість донині, слугуючи своєрідним довідником (у т.ч. і бібліографічним) з історії рос. богослов'я, філософії й культури.

Основні твори: "Східні Отці IV ст." (1931); "Візантійські Отці V - VIII ст." (1933); "Шляхи російського богослов'я" (1937).