утилітаризм
УТИЛІТАРИЗМ (від лат. utilitas - корисність, вигода) - 1) Принцип оцінки явищ з точки зору їх корисності, можливості бути засобом для досягнення будьякої мети; принцип поведінки, який виявляється у підпорядкуванні всіх вчинків отриманню матеріальної корисності, вигоди. В такому розумінні У. співпадає з вузьким практицизмом і базується на применшенні ролі духовних інтересів людини. 2) Напрям в етиці, згідно з яким корисність є основою моральності і критерієм людських вчинків, незалежно від того, йде мова про окремого індивіда чи про суспільство. Ввібравши настрої ліберальної буржуазії епохи розвитку капіталізму в Англії XIX ст., У. продовжив традицію гедонізму і евдемонізму в етиці. Основні представники У. - Бентам, Джеймс Мілль, Дж. Ст. Мілль. У. наполягає на ототожненні добра і корисності, причому сама корисність більшістю утилітаристів визначається в контексті "природних" потягів людини до задоволень, насолод, які стають доступними перш за все внаслідок володіння матеріальними благами. Відтак єдина ціль моральної діяльності вбачається в "максимальному щасті для якомога більшого числа людей" (Бентам). З позицій У., ніщо поза суб'єктом не є цінністю самою по собі (самоцінністю), все розглядається лише як засіб для досягнення певної зовнішньої цілі. Тим самим навіть людина зводиться до рівня "корисної речі" М. оральний вибір, за Бентамом, - простий підрахунок вигід і втрат, насолод і страждань, що їх породжують різні вчинки. Намагаючись притлумити егоїстичні моменти етики У., Дж. Ст. Мілль доповнив принцип особистого щастя вимогою узгодження інтересів усіх людей, що, однак, не могло зняти суперечностей У. Незважаючи на гостру критику У. в сучасних етичних теоріях, досі не припиняються спроби відновлення його в пом'якшеному вигляді. Проте істотною вадою У. за будь-яких обставин залишається ігнорування багатства людських відносин, духовних начал моральності.В. Єфименко