Тьонніс, Фердинанд
Тьонніс, Фердинанд (1855, Ріп, побл О. лденсворта-1936) - нім. соціолог, історик філософії, один із фундаторів соціології в Німеччині, один із засновників Нім. соціологічного тов-ва та його президент (1909 - 1933). Од 1909 р. - екстраординарний проф. , а з 1913 р. до своєї вимушеної відставки нацистами в 1933 р. - ординарний проф. Нільського ун-ту. Т., зазнавши значного впливу філософії Гоббса, Шопенгауера, Гартмана та Маркса, здійснює одну з перших спроб побудувати систему "чистих" категорій соціології, які б уможливлювали дослідження суспільства та його змін. У найвідомішій своїй праці "Gemeinschaft und Gesellschaft" він вперше виокремлює відповідну понятійну пару форм соціальності - спільноту (Gemeinschaft) та суспільство (Gesellschaft), які до нього вживалися здебільшого як синоніми, і перетворює їх на фундаментальні поняття нім. соціології, принаймні на етапі становлення її як теоретичної дисципліни С. пільнотою позначаються соціальні відносини, які формуються органічно й ґрунтуються на довірі, пов'язаній з інтеграцією "самості" в безпосередні стосунки (родина, громада) на основі спільних цінностей, а суспільство визначається раціональними відносинами, пов'язаними з міркуваннями корисності (інтересами), які регулюються формально-правовими категоріями (гроші, договір тощо). Т. вважає, що в підґрунті відповідних форм соціального зв'язку міститься воля, яка своєю чергою поділяється на два типи. Перший тип волі, що конституює спільноту, пов'язаний з емоційними, афективними потягами і називається сутнісною, інстинктивною волею; другий тип, завдяки якому конституюється суспільство, визначається раціональною, або "вибірковою", волею, яка характеризує свободне самовизначення індивіда. В історичному поступі відносини спільноти поступаються відносинам суспільства, чим позначається процес переходу від традиційного до модерного суспільства. Такий підхід дістав подальшого розвитку в відповідній дихотомії понять: "оспільнотнення" (Vergemeinschaftung) та "осуспільнення" (Vergesellschaftung) Вебера, "механічної" та "органічної" солідарності Дюркгейма, "системної" та "соціальної" інтеграції Габермаса, якими описується процес модернізації західного суспільства.

Основні твори: "Спільнота та суспільство" (1887); "Критика громадської думки" (1922); "Поступ та соціальний розвиток: Концепції філософії історії" (1926).