трагічне
ТРАГІЧНЕ - категорія філософії і естетики, яка характеризує нерозв'язний конфлікт, що виникає в процесі людської діяльності та супроводжується стражданням і непоправною втратою життєвих цінностей. На відміну від печального і страхітливого, Т. обумовлене не випадковими зовнішніми силами, а внутрішньою природою явища. Т. передбачає вільний акт діяльності людини, її свідомий вибір, в результаті якого реалізується згубна для особистості неминуча необхідність. Трагічний діючий герой кидає виклик долі, усвідомлюючи, що він може призвести до поразки. Т. завжди розглядається в суспільно-історичному контексті, який зумовлює його структуру і художню форму. В Античну епоху внаслідок нерозвиненості особистісного начала Т. постає у вигляді року, або долі, як безособової сили, панівної в природі і суспільстві. Взірцем розуміння Т. в давньогрецьк. філософії слугує філософія Аристотеля, яка розглядає Т. як невіддільний момент вчення про буття. Вихід вічного розуму - нусу - за сферу вічного, де панує щастя або стан блаженності та безневинності, у сферу минущого і плинного, де починається життя з його нещастями, виною, злочинами і розплатою, супроводжується трагічним потрясінням людини від скоєного злочину, яке здійснюється через "жах" і "співчуття" і веде до катарсису (очищення). Виділення категорії "Т." і її філософське осмислення здійснюється в нім. класичній естетиці. Кант і Шіллер вбачали джерело Т. в конфлікті між чуттєвою та моральною природою людини Ш. еллінг сутністю Т. вважав боротьбу в суб'єкті свободи і необхідності, які одночасно постають як переможці і переможені. Гегель, який створив цілісну теорію Т., вбачає його сутність в самороздвоєнні субстанції як сфери волі та звершення. Стверджуючи розумність волі та осмисленість трагічного конфлікту, Гегель, як і нім. класична філософія загалом, дотримується раціоналістичної концепції Т., згідно з якою джерелом Т. є суб'єкт та його внутрішній світ. На відміну від Гегеля, ірраціоналістична філософія ІПопенгауера і Ніцше вбачають сутність Т. у відсутності будь-якого смислу в бутті, яке споконвічно є безформним, хаотичним, ірраціональним. В XX ст. ірраціональне тлумачення Т. як "трагічного почуття існування" стає домінуючим у філософії екзистенціалізму (Ясперс, Бубер, Гайдеггер).