Соловйов, Володимир Сергійович
Соловйов, Володимир Сергійович (1853, Москва - 1900) - рос. філософ, поет, публіцист. Син історика С. Соловйова. Учень Юркевича. Докт. філософії (1880), С. не зробив академічної кар'єри. Викладацька діяльність, до якої він не мав внутрішньої схильності, мала епізодичний характер. У 1881 р. С. заборонили читання публічних лекцій. Видатний мислитель і непересічна особистість, С. в історії рос. філософії посідає особливе місце. В його особі остаточно склався той тип вільного релігійного філософування, що визначив самобутність і специфіку подальшого розвитку рос. філософії. Головною метою філософських пошуків С. є практичне перетворення світу на основі принципу всеєдності, органічного синтезу цільного знання, цільного життя і цільної творчості. Запорукою здійсненності такого перетворення є, за С., наявність усеєдності у підвалині всього, що існує, - Абсолютного Всеєдиного Сущого, триіпостасна побудова якого виявляється у трьох модусах буття (воля, уявлення, почуття), діяльності (життя, знання, творчість) і самої позитивної всеєдності (Благо, Істина, Краса). Стверджуючись теоретично у цілісному знанні як синтез емпіричного, раціонального і містичного пізнання, як універсальний синтез філософії, науки і релігії, всеєдність реалізується як втілення Абсолютного у Всесвіті. Релігійний естетизм є характерною ознакою не тільки метафізики всеєдності С., розгорнутої як софійне вчення, а й як притаманний рос. релігійній філософії срібного віку в цілому. Філософія С. постає як результат глибокого переосмислення світового досвіду філософування на ґрунті святоотецької традиції, а ідея всеєдності становить життєдайний центр його релігійно-філософських пошуків у різні періоди творчості. Перший - підготовчий, суто умоглядний (70 - поч. 80-х рр. XIX ст.) - відзначений побудовою С. метафізичної системи, теоретичним обґрунтуванням вихідних засад його релігійно-філософського світогляду. Другий - церковно-публіцистичний (поч. 80-х - серед. 90-х рр. XIX ст.) - надиханий утопічним ідеалом всесвітньої теократії, підпорядкований пошукам засобів справжнього здійснення християнського ідеалу цілісного життя. Третій період - позитивний, синтетичний (серед. 90-х - 1900 рр.) - позначений занепадом утопічних ілюзій, заглибленням і розвитком релігійно-філософського світогляду, історико-філософськими студіями, переглядом ранньої метафізичної системи, що був обірваний передчасною смертю С. Ідеї С. справили великий вплив не тільки на прямих його послідовників - братів С. і Є. Трубецьких, раннього Флоренського, Вулгакова та ін. , а й значною мірою стали стимулом і орієнтиром подальшого розвитку рос. релігійної філософії.

Основні твори: "Читання про Боголюдство" (1877 - 1881); "Історія і майбутнє теократії" (1887); "Сенс любові" (1892 - 1894); "Виправдання добра: моральна філософія" (1897); "Життєва драма Платона" (1898).