смерть
СМЕРТЬ - природний кінець існування живої істоти. Людині притаманна здатність ставати у певне відношення до своєї смертності, осмислювати її. Історично першим є епічне ставлення до С. в культурах родових суспільств, коли власна С. людини ототожнювалася із С. предка (культ предків), а саме життя сприймалося як приготування до посмертного існування (культ померлих у Єгипті). З посиленням відчуття особистісного буття постає трагічне ставлення до С. (буддизм в Індії, даосизм у Китаї, зороастризм в Ірані, давньоєвр. релігія, деякі релігії й філософські течії в стародавній Греції). Філософський зміст проблеми С. сконцентровано в питаннях про смисл С. як завершального моменту людського життя і значення страху С. Важливість проблеми С. у філософії визначається парадигмою осмислення особистісного буття. Тому дана проблема не є центральною у філософських концепціях надособистісного чи безособового ґатунку (натурфілософія, пантеїзм, просвітницький раціоналізм, ідеалістична філософія Фіхте й Гегеля, позитивізм, матеріалізм, включаючи марксистський, концепції "волі" і "вічного повернення" у Шопенгауера, Ніцше, Гартмана, Шпенглера та ін. ). Античній філософії притаманне загалом раціоналістичне осмислення С.: С. або не стосується людського існування (стоїки, Епікур), або осмислюється як звільнення безсмертної душі від обмеженого тілесного існування (Піфагор, Сократ, Платон, неоплатонізм) О. собистісний принцип лежить в основі християнського одкровення, за яким жертвою Ісуса Христа людині дано можливість подолання С. й успадкування вічного життя. Страх С. (і посмертної долі людини) уособлює образ Страшного Суду. Власне в контексті юдейсько-християнської традиції постає й розуміння С. як таїни возз'єднання іманентного і трансцендентного, людського і божественного у творчості Лютера, Канта, К'єркегора, а в XX ст. у філософії релігійного екзистенціалізму (Бердяєв, Бубер, Марсель, Шестов, Ясперс), "діалектичній теології" Варта, Бультмана, Тилліха. Значення страху С. й усвідомлення С. як умови автентичності людського буття є принциповою проблемою і для атеїстичного екзистенціалізму (абсурдність буття, за Камю; С. як фактичність людського буття через вибір, за Сартром; буття до С. як екзистенціал у фундаментальній онтології Гайдеггера). Проблема С. посідає одне з чільних місць у сучасній філософії людини; прикладний аспект є предметом міждисциплінарних досліджень етики, правознавства, медицини та ін. Є. Мулярчук