символ
СИМВОЛ (від грецьк. σύμβολου - знак, прикмета, ознака) - форма виразу і передачі духовного змісту культури через певні матеріальні предмети чи спеціально створювані образи та дії, що виступають як знаки цього змісту. В семіотиці С. іноді розглядають як різновид багатозначного (іноді безконечнозначного) знака. Образний С. втілює також алегорію свого змісту. На ранньому ступені розвитку людського мислення С. виникав стихійно як вияв прагнення людини до пізнання дійсності (напр. , колесо - С. сонця, молот - С. блискавки). С. як засіб узагальнення використовують у мистецтві, літературі, науці. На відміну від ірраціонально-спекулятивних та містичних поглядів на С. як сакральний феномен чи результат свавільної гри свідомості, що нібито прагне до умовностей, ріаціоналістичний досвід науки та мистецтва свідчить на користь розглядання С. як специфічного засобу освоєння дійсності в її нетривіальних формах. Взірцем логічно точного С. може слугувати будьяка математична функція, що може бути розкладена в безконечний ряд значень, для яких вона виступає принципом, законом чи методом конструювання Р. озрізняють С. у культурі та науці: С. у культурі - знакова форма предметночуттєвого буття художнього образу, яка містить у згорнутому вигляді багатоманітність ціннісних значень та естетичних смислів. Особливо великого значення С. набули у культурі Середньовіччя, де вони відігравали роль інтелектуальної канви, на основі якої була створена впорядкована система світобудови, здатна охопити безконечні зв'язки і відношення дійсності. Символізм тут виконує роль методу поєднання земного світу людини з горнім світом - світом найдосконалішої реальності і єдності Бога. С. у науці за смислом близький до поняття "знак", але, на відміну від останнього, наділений невичерпною багатозначністю образу, що дозволяє через кожне часткове явище дати цілісне уявлення світу. За своєю природою С. тяжіє до діалогічної форми пізнання, оскільки зміст його може бути розкритий тільки у людському спілкуванні, за межами якого С. вироджується у пусту форму.