святість
СВЯТІСТЬ - 1) вищий ступінь онтологічної досконалості, що започатковує надприродну єдність могутності, праведності і краси; 2) здатність божественного начала чинити очисний перетворювальний вплив на навколишнє буття; 3) властивість конечної істоти (людини) внаслідок самозречення набувати якостей провідника зазначеного надприродного впливу. Слов'янські лексеми, що позначають С., пов'язані з індоєвропейським *k'uen-to - "зростання", "набухання", "підсилення" (Топоров); євр. "kodesh" імплікує значення "відокремленості", "очищеності", "недоторканності"; лат. "sanctus" - "непорушності", "встановлення", "узаконення". За основоположним релігійним уявленням, С. постає передусім як атрибут Бога; її необхідними корелятами виявляються: С. як переображення тварного світу (пор. поняття "святого місця", напр. , єрусалимського Храму або Печерського монастиря в Києві тощо) і С. як цілісна характеристика людини, що досягла "обоження". У світській літературі терміни "С.", "святий" характеризують вищий ступінь моральної досконалості людини; значення онтологічної могутності зникає, натомість акцентуються жертовність, несхибність і непорушність моральних засад, духовна краса. За Левінасом, "заклик С." у цьому розумінні передує турботі існування й асоціюється з "пріоритетом іншого переді мною". Аксіологічним втіленням ідеї С. постають святині. На відміну від цінностей, святині мають значно вищий рівень онтологічної вкоріненості, а отже, здатні ангажувати людей незалежно від їхнього власного вибору. Через це проблема толерантності у сфері співіснування святинь постає незрівнянно гостріше, ніж у сфері цінностей.Т. Чайка