реформація
РЕФОРМАЦІЯ (від лат. reformatio - перетворення, поліпшення) - широкий антикатолицький і соціально-політичний рух, який охопив у XVI ст. майже всі країни Європи. За своєю антифеодальною, передбуржуазною сутністю Р. тотожна Відродженню, але їхній розвиток проходив у різних формах. Зміст поняття Р. включає такі елементи: 1) Р. - масовий антифеодальний рух; 2) разом з тим рух передбуржуазний; 3) Р. спрямована проти панівної церковної ієрархії та кліру; 4) здійснює свої секуляризаційні завдання під гаслом боротьби за істинну віру; 5) ідеалізує й намагається відродити первісне християнство; 6) підносить індивідуально-духовне начало в людині; 7) пов'язана з формуванням націй, національної самосвідомості і культури; 8) веде до розколу народу за віросповідним принципом. Ідеологи Р. заперечували верховенство Римського Папи, чернецтво, культ святих, ікони; вимагали створення національних церков, проведення церковних відправ рідною мовою. Національний характер нової релігії відповідав становленню націй. Джерелом віровчення реформатори вважали лише "Священне Письмо" (Біблію) і, на відміну від католицизму, заперечували "священні перекази" (рішення церковних соборів, міркування Пап, церковну традицію). Р. демократизувала церкву, надала нормам моралі божественної санкції. Реформаційний рух згодом розколовся на різні течії: лютеранство, кальвінізм, анабаптизм, социніанство та ін. Представники останнього виступали, зокрема, за соціальну рівність, спільність майна. Найвидатнішими представниками західноєвропейського реформаційного руху були Ян Гус, Лютер, Меланхтон, Кальвін, Цвінглі Социн. Р. спочатку у формі гусизму, а згодом і лютеранства, кальвінізму та антитринітаризму поширилася на укр. землях. Ці ідеї були засвоєні, переосмислені й асимільовані на укр. ґрунті та надали значного поштовху розвитку вітчизняних реформаційних рухів. На формуванні укр. версії реформаційної ідеології позначився цілий ряд соціокультурних чинників С. еред них вирішальними були: початок розкладу економічної системи феодалізму, становлення самосвідомості укр. народу, особливості еволюції християнства в його православній формі. Створений в Україні комплекс реформаційних ідей достатньою мірою адекватно відобразив їхню конкретно-історичну сутність і виявив себе в оновленні релігійного вчення на основі заперечення авторитету церковної ієрархії, демократизації церкви, формуванні ідеї порятунку особистою вірою, свободи совісті, включно з вимогою гарантій останньої, що означало появу висловленої у теологічній формі ранньобуржуазної правової ідеї. Прихильність до реформаційних ідей в Україні виявляли Оріховський, Суразький, Острозький, Г. Смотрицький, Христофор Філалет, Вишенський, Княгиницький, С. і Л. Зизанії, Немирич, Петро Могила.В. Литвинов