раціональності концепція
РАЦІОНАЛЬНОСТІ КОНЦЕПЦІЯ - філософське вчення про всезагальність мірок розуму в життєдіяльності та пізнанні. Р.к. в пізнанні набуває вигляду ідеї раціоналізму, що використовує тезу про всезагальність мірок розуму для затвердження пріоритетності мислення по відношенню до почуттів та емпіричної сфери взагалі. У пізнавальному процесі Р.к. виникла в Античності як альтернатива міфології, містицизму, релігійному екстазу, стихійно-емоційній (діонісійській) поведінці, фантастичним вигадкам. В цьому ракурсі Р. к. виступає у вигляді апеляції до розуму як засобу чіткого, логічно визначеного законовідповідного пізнання, здатного (на відміну від почуттів) до самокритичності, самообґрунтування, аналітико-синтетичної діяльності. В сучасному розумінні Р.к. не зводиться лише до ознак логічності, а включає, окрім методологічних настанов, гносеологічні та світоглядні принципи. До останніх належать: принцип природності (недовіри до всього того, що принципово суперечить науковій картині світу); переконання в конструктивній силі істини як однієї з найвищих цінностей; принципи рішучості (мужності підкорятися настановам розуму, керуватись істиною) та оптимізму (віри у здійсненність цілей, подолання хаосу, непорожнечу майбутнього й осмисленість наших зусиль). Серед гносеологічних та методологічних настанов Р.к. знаходяться: принцип підконтрольності пізнавальних результатів практичній та теоретичній перевірці на істинність, у т.ч. вимога сократичної іронії, самокритичного використання власних тез в діалозі з опонентом; принцип інтелектуальної співрозмірності буття (ізоморфізму пізнавального та пізнаваного), аналітичне уявлення про складні явища як композицію більш простих компонентів; переконання у можливості чіткого розрізнення істини та брехні; у тяжінні явищ, що пізнаються, до норми тощо. Серцевину Р.к. становлять принципи міровизначеності (розгляд будь-якого феномена у визначених лімітах, обмеженнях, інтервалах, фазах, нормах, числових характеристиках, що виключає будь-яке свавілля) та принцип впорядкованих послідовностей, який стверджує необхідність уявлення досліджуваних явищ у певній системі очікувань, причинній матриці, історичній чи логічній послідовності дій, що визначають пізнавальний результат. Р.к. дозволяє описувати як теоретичні, так і практичні ситуації, аж до проблеми ефективності, збалансованості, технологічності та доцільності людської діяльності. Р.к. не є самодостатньою і потребує обґрунтування в системі загальнофілософських доктрин та корекції з боку спеціальних дисциплін типу теорії операцій, теорії рішень, логіки практичних дій та теорії гри.С. Кримський