простір і час
ПРОСТІР і ЧАС - філософські категорії, які позначають основні форми буття матерії. Простір передає спосіб співіснування розмаїтих матеріальних утворень, час - спосіб зміни матеріальних явищ. У звичайній мові П. і Ч. найчастіше позначають первинні загальнолюдські інтуїції, за допомогою яких сприймається та емпірично осмислюється навколишній життєвий світ людини. У науці (математиці, фізиці, біології, соціології та ін. ) концепції П. і Ч. можуть використовуватися для досягнення найрізноманітніших епістемологічних цілей: аналітичних, евристичних, експлікативних, репрезентаційних та ін. У природознавстві вони використовуються насамперед як засоби, за допомогою яких передаються вихідні онтологічні припущення про світ, на базі яких потому розробляються всеохопні наукові картини світу - евклідівська, ньютонівська, релятивістська, квантово-релятивістська та ін. Сучасні зміни припущень про П. і Ч. зробили більш радикальний переворот у поглядах на Всесвіт. Класичне розуміння про Всесвіт як такий, що існував, існує та існуватиме завжди, у XX ст. змінилося на уявлення про Всесвіт, який еволюціонує (виник 15 - 20 млрд. років тому і, вірогідно, закінчить своє існування у майбутньому). Концепції П. і Ч. можуть використовуватись у науці і як своєрідний просторово-часовий словник, у термінах якого здійснюється попередня реєстрація результатів наукових спостережень, вимірів, експериментів. Теоретики найрізноманітніших наукових галузей (від космології до культурології) використовують П. і Ч. як концептуальні елементи, за допомогою яких конструюються універсальні теоретичні моделі, що призначені для понятійної репрезентації не тільки фізико-космологічних реалій, а й лінгвістичних, психічних, культурологічних феноменів.