Прокл, Діадох
Прокл, Діадох (412, Константинополь - 485) - давньогрецьк. філософ, неоплатонік. Навчався в Александрії, потім в Афінах у Плутарха і Сиріана. Після Сиріана очолив Академію в Афінах. Його філософські пошуки були підпорядковані прагненню створити таку систему мислення, яка б узгодила і поєднала вчення Плотина, Ямвліха, Платана й Аристотеля. Коментарі П. до Платона, Плотина, Порфирія, тлумачення до Гомера, Гесіода та орфіків вважаються взірцями неоплатонічної академічної екзегези. Зв'язок П. з аристотелізмом засвідчує написаний ним вступ до філософії Аристотеля й трактат "Першооснови фізики". Систематичний виклад понять неоплатонізму подається у "Першоосновах теології". Ієрархічна структура буття виводиться, за П., від надсущого Єдиного, що є Благо і Бог, через надсущих одиниць-богів до богів (умів) сущих і мислимих, яким він протиставляє богів (умів) мислячих. З останніми пов'язані мислячі душі, нижче розміщуються ангели, демони й герої, а ще нижче - "часткові душі", до яких належить душа людини. У стані екстазу душа спроможна повернутися до Єдиного ("повернення" - одна з трьох засадничих категорій поряд з "єдиним" та "різноманітним"). Для філософської системи П. характерне обґрунтування рівноваги в процесі взаємодії еманації та повернення.

Основні твори: "Першоосновитеології"; "Теологія Платона"; "Першооснови фізики: десять сумнівів щодо Провидіння"; "Про Провидіння і Фатум".