Потебня, Олександр Опанасович
Потебня, Олександр Опанасович (1835, с. Гаврилівка, Полтавщина - 1891) - укр. мовознавець, етнолог, філософ. Закінчив історико-філологічний ф-т Харківського ун-ту, після чого студіював у Німеччині. Згодом - проф. Харківського ун-ту, чл.-кор. Петербурзької АН. Докторський ступінь здобув у 1874 р. за лінгвістичну працю "Із нотаток з російської граматики", що стала етапною у розвитку вітчизняної філології. Загальносвітоглядні засади сформувалися під впливом Костомарова і громадівців, а філософсько-методологічні орієнтири - у річищі філософії мови Гумбольдта. Відправною для П. була ідея Гумбольдта про мову як діяльність (energeia) духу, про творення думки мовою. У слові-мовленні він виділяє зовнішню форму (артикульований звук), зміст (значення, думку) і внутрішню форму (зображення). Внутрішня форма слова, за П., визначається своєрідністю народної (національної) мови з властивим саме їй способом бачення та самобутнім світосприйняттям. Значну увагу П. приділяв проблемі еволюції значень С. піввідношення в слові образу і значення має історичний характер. У міфологічній свідомості образний і понятійний плани мови невіддеференційовані (у міфі образ і річ, об'єктивне й суб'єктивне, внутрішнє і зовнішнє ототожнюються); у художньо-поетичному мисленні значення подається через образ. Полісемантичність значень становить специфіку поетичної мови. Науковому мисленню, що звертається до мови прози, притаманний пріоритет значення щодо образу. Слово стає прозорим у процесі втрати внутрішньої форми (тим самим воно прагне прирівняти себе до поняття) М. ова для П. є історичною формою народного духу, вона окреслює національну осібність спільноти, кодуючи у структурах створеного нею "проміжного" світу особливий національний світогляд. Крім "мови і мислення" першорядне значення у філософській концепції П. посідають також поняття "народ", "народність", "національний", "націоналізм". Зокрема, поняття "народ" П. пов'язував не з державною приналежністю, а з вищим щаблем самостійного національного і культурного життя. Вбачаючи у мові єдино властиві кожній людині та кожній спільноті спосіб і можливість сприймати світ і мислити його, П. рішуче виступав проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації зокрема. Зникнення хоча б однієї мови спричиняє втрату на рівні загальнолюдської культури, яка становить інтегративний продукт різних національних культур. Осмислюючи мовно-культурні аспекти філософії національної ідеї, П. вважав останню "родом месіанізму" і захищав право національних культур на самостійне і рівноправне співіснування і розвиток. Поняття "націоналізм" розглядав як світогляд, що обстоює національну розмаїтість людства, стверджував, що "послідовний націоналізм є інтернаціоналізмом".

Основні твори: "Про деякі символи у слов'янській народній поезії" (1860); "Думка і мова" (1862); "Про зв'язок деяких уявлень у мові" (1864); "Про долю і споріднені з нею істоти" (1867);"Пояснення малоросійських та споріднених народних пісень". У 2 т. (1883, 1889); "Із нотаток з російської граматики". Т. 1, 2 (1888), т. З (1894); "Психологія поетичного і прозового мислення" (1910) та ін.