Філософський енциклопедичний словник
потворне
ПОТВОРНЕ - естетична метакатегорія, яка виступає як антипод прекрасного і відображає негативну естетичну цінність. П. має в естетичній практиці людини особливе значення: воно виступає як усвідомлення загрози її існуванню, як те, що підриває підвалини людяності, потребує духовного та практичного опанування. В античну епоху поняття П. виступало здебільшого як просте заперечення краси, щось протилежне і супротивне їй. Тому історія ідей про П. по суті збігається з історією вчень про прекрасне. Певне розведення негарного, виродливого та П. як естетичного, художньо опрацьованого знаходимо у Сократа й Аристотеля. За Аристотелем, мистецтво завдяки мімезису (грецьк. термін, що позначає імітацію) робить можливим відтворення виродливого. У Середньовіччі поняття П. тлумачилось як естетична категорія, протилежна прекрасному (за аналогією дотеологічного тлумачення протилежності добра і зла). Протиставлення прекрасного, як доброго і Божого, та П., як гріховного і людського, притаманне художньому відтворенню біблійних легенд (особливо Страшного суду). Значного поширення категорія П. набула у візантійській естетиці, для якої характерним був інтерес до антиномій і протиставлень. Василій Великий вважав, що прекрасне привертає до себе кожного, а П. викликає відразу. Псевдо-Діонісій Ареопагіт трактував П. як прояв зла і намагався визначити його об'єктивні ознаки, до яких відносив відсутність краси і порядку, змішування різнорідних предметів. Мистецтво Відродження використовувало П. як форму, що забезпечує найвиразніший контраст красі. В естетиці класицизму проблема П. практично відкидалась, оскільки у "високих" мистецтвах заборонялося зображення характерного або виродливого. Просвітителі виступили з різкою критикою естетичних теорій класицизму, що будувалися на концепції "ідеальної краси", і наголошували, що предметом мистецтва повинна бути вся природа, в якій прекрасне становить лише незначну частину. Лессинг вважав, що мистецтво завдяки істині і виразності робить найпотворніше в природі естетичним у мистецтві. Кант визнавав, що П. може бути предметом зображення в мистецтві, але встановлював жорсткі межі, недотримання яких виводило мистецтво за рамки естетичної сфери. Особливого значення П. набуло в естетиці і мистецтві романтиків, які наголошували на естетичному значенні П. як поетичної антитези краси. Гегель у своїй естетичній теорії не приділяв П. особливої уваги, але його учні і критики зробили П. однією з головних проблем естетики у друг. пол. XIX ст Р. озенкранц ("Естетика П.") розвинув концепцію, згідно з якою П. є органічним моментом прекрасного. Звернення до П. обумовлювалось історичним характером мистецтва XIX ст., яке на тлі суспільних протиріч прагнуло осягнути П. як необхідний момент життя. У мистецтві XX ст. виразно виявилась тенденція естетизації. Апологія огидливого, жахливого, П., перебільшення їх ваги, неспроможність осягнути і духовно опанувати складні підсвідомі, інстинктивні засади людського існування стали характерними рисами сучасного мистецтва.
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: потворне


матиме такий вигляд: Що таке потворне