парадигма
ПАРАДИГМА (від грецьк. παράδειγμα - приклад, взірець) - поняття, яке використовувалося в античному і середньовічному філософських дискурсах для характеристики відношення між фізичним та надфізичним світами, а саме: другий світ, зазвичай, слугував за П. для першого. Так, Платон застосовував термін "П." стосовно Ідей або Форм як доконечних взірців для реального існування. У сучасному дискурсі П. означає прийняту певним науковим співтовариством модель постановки та вирішення проблем, у яка забезпечує існування наукової традиції. Застосування терміна "П." у цьому сенсі було започатковане у праці Куна "Структура наукових революцій", де була здійснена спроба елімінувати із сучасного філософського дискурсу нормативістські (властиві, зокрема, неопозитивізму та критичному раціоналізму Поппера) образи науки. Останні, на думку Куна, призводили до хибного переконання в існуванні єдиного та загальнообов'язкового критерію науковості й раціональності. Концепція П. Куна, для якої засадничим є поняття "наукове співтовариство", спрямована проти надісторичної нормативності епістемологічних образів науки; наголошує на їхній функціональній залежності від панівного в дану історичну епоху способу діяльності наукового співтовариства; викриває умовність демаркаційної лінії, що відокремлює раціональну науку від нераціональних форм інтелектуальної діяльності. За Куном, наукова революція - це зміна П. (точніше, повна або часткова зміна "дисциплінарної матриці"!В.Лук'янець