Ортега-і-гассет, Хосе
Ортега-і-гассет, Хосе (1883, Мадрид - 1955) - ісп. філософ. У 15-річному віці вступив до Мадридського ун-ту; потім продовжив освіту у Ляйпцигу, Берліні, Марбурзькому ун-ті (під керівництвом Когена). У 1911 - 1952 рр. - проф. метафізики у Мадридському центральному ун-ті. 1923 р. заснував ж. "Revista de Occidente", який справив великий вплив на ісп. культуру. 1948 р. заснував у Мадриді Ін-т гуманітарних наук. О. прирівнював філософію до інтелектуального героїзму, позаяк тільки для неї суттєвим елементом пізнавальної діяльності є припущення про непізнаваність свого предмета. Парадоксальне філософування, проте, неможливе без первинної очевидності, якою стає для мисленика його власне життя, пов'язане із цілим світом та з персональним ставленням до нього Н. а засадах радикального критицизму й перспективізму О. здійснює антропологічно зорієнтоване (співзвучне "філософії життя", феноменології, екзистенціалізму) переосмислення класичної раціоналістичної спадщини; результатом було створення концепції "раціовіталізму" ("життєвого розуму"). Взаємодію людини й суспільства О. розглядав крізь призму особистісної відповідальності. Найрадикальнішим О. вважав поділ людства на два типи: тих, хто до себе суворий і вимогливий, не уникає праці й обов'язку, і тих, хто схильний до самозакоханості й самопотурання, не прагне до самовдосконалення ("пливе за течією"). У праці "Бунт мас" О. протиставляє людей, спроможних на зусилля або шляхетство (вони керуються вимогами, а не правами, здатні на життя, що безугавно себе перевершує, пориваються від старих досягнень до нових обов'язків), та юрбу - множинність людей без певних чеснот, просту кількість, що перетворилася на соціальну ознаку безособового "загального типу". За О., "людина-маса" (на противагу людині-індивідуальності) - відмітна ознака новітнього часу, що становить істотну загрозу правовому, громадянському суспільству (це підтвердила практика тоталітаризму XX ст.). На цій підставі О. розмежовував демократію та лібералізм: перша відповідає на державно-правове питання: "Хто має здійснювати політичну владу?", а друга: "Якими мають бути межі політичної влади?"; відтак - можна бути великим лібералом і зовсім не демократом та навпаки ("Есе про Іспанію"). На засадах принципу індивідуальності О. витлумачує культуру (та кризу сучасної культури, котрій бракує спонтанності й життєвості). Наріжною проблемою для філософії є, за О., те, що, заміряючись збагнути універсум, вона не знає, чи є справді він універсумом, а чи мультиверсумом ("Що таке філософія"). "Раціовіталізм" О. націлений на осягнення якісного розмаїття виявів буття та світоглядний плюралізм.

Основні твори: "Легкодуха Іспанія" (1922); "Дегуманізація мистецтва" (1925); "Бунт мас" (1929); "Ідеї і переконання" (1940); "Два прологи" (1945); "Статті про Веласкесаі Гойю" (1950); "Що таке філософія" (1957).