неперервне і перервне
НЕПЕРЕРВНЕ і ПЕРЕРВНЕ - категорії для характеристики суперечливості буття, пов'язаної з його суцільністю, зв'язністю, нероздільністю, з одного боку, і розчленованістю, різноманітністю, диференційованістю (на обмежені, локальні у просторі і часі речі, явища і події) - з другого. Домінування або абсолютизація однієї чи другої з цих сторін в історії філософії, релігії і науки обумовили розвиток і боротьбу двох концептуальних напрямів - континуалізму та атомізму. Визначення континууму як неподільного цілого широко використовувалося в Античності, Середні віки і пізніше, у тому числі в математиці і фізичних уявленнях. Спроби універсалізувати ідеї континуалізму й атомізму засвідчили їх обмеженість і внутрішню суперечливість. Як наслідок подібних утруднень, розвивалося уявлення про діалектичну єдність Н. і п. Ця ідея базувалася, зокрема, на думці про іерархізовану світобудову, що поєднує дискретне і неперервне (теорія еманації неоплатоніків), про необхідність бачити різноманітність природи в єдності (у вченнях Кузанського, Бруно.Дидро, Гольбаха, Толанда та ін. ). Безпосередній розвиток ця ідея знайшла в "динамічній атомістиці" Шеллінга, який писав, що виокремлено ідея неперервності, як і дискретності, "ніколи не може повністю здійснитись", оскільки має місце тотожність різнорідних сил природи. Єдність Н. і п. доводив Гегель за допомогою діалектики "одного" та "многого", кількості та якості. В марксизмі діалектика Н. і п. зафіксована в уявленні про "нову атомістику", прикметною рисою якої Енгельс вважав наявність дискретних частин різних ступенів або вузлових точок, котрі обумовлюють якісні форми існування "всезагальної матерії". В історії науки ідея Н. і п. знайшла вияв в "механіці сили" Ньютона, "динамічній атомістиці" Босковича (де поняття атомів і монад невідривне від їх взаємодії через сили, подібні до гравітаційного тяжіння), у поєднанні хвильових та корпускулярних підходів у квантовій механіці та ін. Використання понять, що синтезують монізм і плюралізм, тотальність, синергетичні процеси, хаос і порядок, прийняття, як цілком очевидної, тези про єдність різноманітного фізичного, хімічного, біологічного та соціального світів - свідчення діалектичних підстав пізнання щодо уявлень про Н. і п.В. Кизима