неоконфуціанство
НЕОКОНФУЦІАНСТВО (кит. лі сюе - вчення про принцип; сінь сюе - "вчення про серце"; дао сюе - "вчення істинного шляху"; Сун сюе - "вчення епохи Сун") - прийнятий у західній науці термін для визначення напряму в кит. філософії, що виник за правління династії Сун (960 - 1279). Використовується у вузькому та широкому сенсі: у вузькому - це вчення філософів XI - XII ст.: Чжан Цзая, Чжоу Дуньі, братів Чен, Чжу Сі та їх послідовників, що займалися розробкою нових понять та їх впровадженням у конфуціанство в умовах широкої популярності даосизму та буддизму, в широкому сенсі Н. являє собою сукупність вчень, які розвивалися в загальному руслі конфуціанства в Китаї та за його межами з XI ст. до сучасності.