монізм
МОНІЗМ (від грецьк. μόνοζ - один, єдиний) - філософський концепт, який визначає першість "одного", "єдиного" стосовно множинного (плюрального), різноманітного. Застосовується найчастіше у метафізиці, онтології, епістемології, соціальній філософії. Термін "М." увів в обіг Вольф у контексті дискусії з проблеми про співвідношення душі й тіла М. оністами він уважав тих філософів, які визнавали лише один бік цього співвідношення на противагу другому, тобто - або душу, або тіло. В історії філософії концепт М. невіддільний від плюралізму, але це не означає 1) що один із них завжди заперечує другий або його редукує; 2) що кожний із них не може бути самодостатнім. На рівні метафізики й онтології осмислення ситуації взаємного заперечення та несумірності М. і плюралізму притаманне філософії Парменіда. Виходячи із тези про тотожність буття і мислення, він стверджував, що мислення шукає в речах універсальності й тотожності, яким і є буття ("Одне", "Єдине"); чуттєвий досвід, що є мінливим, суперечливим і різноманітним, становить цілковиту видимість і, отже, небуття. У новітні часи прикладом жорсткого (редуктивного) М. є ортодоксальний марксизм, який усі процеси в природі, пізнанні й суспільних стосунках зводив до матеріального чинника. Найхарактернішою формою співвідношення М. і плюралізму в історії філософії є не стільки їх однозначне ("чисте") взаємовиключення (у межах однієї філософської концепції), як одночасне співіснування М. в одному аспекті та плюралізму - у другому. Так, у філософії Спінози М. співіснує із плюралізмом атрибутів; Ляйбніц, навпаки, був субстанційним плюралістом (визнавав множинність монад-субстанцій) та атрибутивним моністом (усі монади - це душі, тобто мають одну природу, яка є духовною). Виявом самодостатності М. є низка філософських концепцій під об'єднавчою назвою "нейтрального М." До них, зокрема, належить концепція "чистого досвіду" Джеймса та опертий на неї (частково) нейтральний М. Рассела. Останній у своїй праці "Аналіз свідомості" виходив із тези про нейтральну "речовину" (stuff), яка конституюється у фізичні або у психічні об'єкти, залежно від застосування до неї, відповідно, законів фізики чи психології. Ідея нейтрального М. (але не сам термін) присутня у концепції італ. філософа Ардиго (1828 - 1920); її також обґрунтовували - нім. філософ Риль, представники "нового реалізму" (див. реалізм новий).Н. Поліщук