міфологія
МІФОЛОГІЯ - 1) Казка про міфи та міфологічну свідомість. 2) Сукупність міфів, нагромаджена різними етносами, тією чи тією архаїчною за своїм походженням культурною традицією. У давніх суспільствах та їх сучасних реліктових залишках М. має характер обов'язкового для всіх людей світоглядного нормативу, становить головний чинник їхньої соціальної поведінки. У суспільствах такого типу М. - синкретична за своїм знаковим характером (слово, музика, жест, пластичний образ) і загальним пізнавально-гносеологічним змістом (своєрідний сплав релігії, науки і мистецтва в їх найдавніших, первісних формах) сума уявлень про навколишній світ, яка поряд з фізичними трудовими зусиллями первісного колективу забезпечує його нормальну життєдіяльність. В історичному процесі ці уявлення зазнають неухильної диференціації, внаслідок якої релігія, наука, мистецтво поступово емансипуються одне від одного, створюють окремі, суверенні галузі культури, тим самим або перетворюючи міф, або навіть усуваючи його з суспільного видноколу. Саме така диференціація і сталася у Стародавній Греції класичного періоду: олімпійська М. в ній остаточно виокремилася в релігійну сферу, наука і мистецтво отримали цілком самостійне існування. Відтак і розпочалися спроби наукового та естетичного осмислення міфів. За елліністичного періоду, на поч. III ст. до н.е. у середовищі поетів і філологів, які працювали в Александрійському музеї, і виникає М. - наука про міфи, яка займається їх переповіданням, систематикою та екзегезою, вдаючись до спроби поміркованого раціоналістичного осмислення міфотворчої стихії. "Золотий вік" давньої римськ. літератури майстерно поєднав раціоналістичне та естетичне ставлення до міфу, внаслідок чого Вергілій в "Енеїді" створює на його основі римськ. державно-політичний ідеал доби імперії, Горацій - ідеалізовану картину гідного приватного життя тогочасної людини, Овідій у "Метаморфозах" - суто естетичну картину міфологічної фантазії. Тим самим у світовій літературі завершується започаткована грецьк. трагедією епоха найбільш плідної взаємодії літератури з міфом. Відтак міф у своїй античній формі аж до поч. XX ст. стає предметом естетичного замилування або матеріалом для формальних алегоричних побудов. Поряд з тим новоєвропейський ідеал людини у поезії Гельдерліна, у філософській ліриці Ніцше та окремих представників символізму значною мірою розгортається за рахунок невичерпної внутрішньої енергії міфу. Європейське Середньовіччя, міцно тримаючи в пам'яті міф, водночас відсуває його на свою периферію на користь базових міфологем християнства і суперечливо поєднаної з ними дохристиянської, індоєвропейської за своїм походженням М., художньо перетвореної у фольклорі європейських народів. Доба Романтизму, зокрема укр. , що зосереджена на пафосі національного становлення, відкриває для себе М. через її приховану присутність у всіх національних фольклорних системах. Відтак починається її вкрай напружене художнє переосмислення (напр. , творчість Гоголя, Шевченка, Міцкевича, Пушкіна, по суті, відбиває всю глибинну структуру праслов'янського і навіть індоєвропейського міфу). Водночас виникають перші наукові школи, які порушують питання про об'єктивність, раціоналістичний опис і класифікацію усієї світової М. та її регіонально-національних відгалужень, питання про створення структурно-морфологічного аналізу міфу, тобто про наукову картину самого процесу виникнення і подальшого розгортання міфу. Виникають численні школи і методи у царині таких досліджень. Особливе місце тут посідає нім. наука. Романтики брати Ф. і А. Шлегелі, брати В. і Я. Гримм вивчали фольклор та наявність у ньому М., стимулювавши тим самим пізнішу появу згаданих шкіл, котрі діяли вже в добу позитивізму. У XX ст. їхня дослідницька техніка трансформувалася в системно-структурний метод (Леві-Стросс та його послідовники). Цей метод дозволив приступити до класифікації всієї світової міфологічної суми, класифікації, що її остаточні результати належать майбутньому. Особливе місце у сучасній науці про міфи посідають спроби осмислення "міфів другого покоління", витворених уже новітньою цивілізацією, але знов-таки на тлі давнього міфотворення.В. Скуратівський