Куліш, Пантелеймон Олександрович
Куліш, Пантелеймон Олександрович (1819, побл. містечка Вороніж, Чернігівщина - 1897) - укр. культурний та суспільний діяч, історик, літератор, етнограф. Закінчив місцеву гімназію (1839), деякий час вчився на історико-філологічному від. та юридичному ф-ті Київського ун-ту. Од 1841 р. викладав рос. словесність та історію в навчальних закладах Луцька, Києва, Рівного, Петербурга. К. - один із головних розробників ідеології Кирило-Мефодіївського братства. Хоч до організації братства К. не був причетним безпосередньо, його заарештували і вислали до Тули із забороною писати і друкуватися (заборона була скасована у 1856 р.). У 1861 - 1862 рр. К. разом з Білозерським та Костомаровим організував і редагував перший загальноукр. ж. "Основа"; у 1867 - 1870 рр. керував львівським народовським ж. "Правда" (разом з Вахняним). Основою історичних, літературно-естетичних та філософських поглядів К. був ідеалістичний романтичний світогляд, який згодом зазнав еволюції, головним чином у галузі історії, через перехід до оцінки історичної ролі укр. козаччини та гайдамацького руху як руйнівних історичних сил. К. протиставляв впорядковане станово-класове укр. суспільство нерегульованій козацькій вольниці. Слово Боже, за К., є внутрішньою ідеальною суттю історії; воно проявляється у народних ідеалах, що втілюються у культурних та цивілізаційних здобутках. Освіта і культурний поступ мають протистояти темним стихійним силам руйнування. Антитеза внутрішнього, духовного, Божого та зовнішнього визначає структуру і спрямування мислення К. Внутрішнє виявляє себе у гармонії природи, у поезії, яка здатна безпосередньо висловити "правду серця" (на відміну від раціональної істини), у народних ідеалах, що зберігають Слово Боже. Зрештою консервативна тенденція приводить К. до романтизації минулого ("хутора") як антипода бездуховній урбанізації і цивілізації.

Основні твори: "Чорна рада" (1857); "Нотатки про Південну Русь". У 2 т. (1856 - 1857); "Історія возз'єднання Руси". У 2 т. (1874 - 1877); "Мальована Гайдамаччина" (1876); "Козаки стосовно держави і суспільства" (1877); "Хутірська філософія та відсторонення від світу поезії" (1879).