Зенон з Кітіона
Зенон з Кітіона (бл. 333 - 262 до н.е. ) - давньогрецьк. філософ, основоположник стоїцизму. В Афінах поселився бл. 312 р. до н.е. , вчився у кініка Кратета, потім в адепта мегарської школи Стильпона та глави платонівської Академії Полемона. Бл. 300 р. до н.е. заснував власну школу, представники якої спочатку йменувалися зенонівцями, а потім - стоїками (від грецьк. слова στοά - портик в Афінах, в одному з яких збиралися учні З.). Автор низки праць, що збереглися лише у вигляді фрагментів. Основою всього сущого З. вважав наділений божественною силою вогонь. Світ тлумачився ним як одухотворений божественним диханням (пневмою) живий цілісний організм, що не позбавлений, одначе, впливу космічної необхідності. В своїй теорії пізнання З. переосмислює як телеологічні ідеї Сократа, Платона й Аристотеля, так і досвід критики платонівської теорії ідей у кініків і Стильпона. Етика З. заснована на його натурфілософії, вченні про природу (фюсис). Першоелементом людської поведінки є потяг (рух душі, який виникає внаслідок дії на неї сприйманого предмета і зумовлює відповідні вчинки та поведінку людини). З., як і Платон, розрізняв чотири основні чесноти: розумність (найвища), сміливість, стриманість, справедливість. Подібно до Сократа, З. тлумачить ці чесноти раціоналістично, засновуючи їх на знаннях. Вади, відповідно, розглядаються як нестача знань щодо добропорядної поведінки. Те, що не є ні чеснотою, ні вадою - багатство, здоров'я, краса, вдача, талан тощо - З. зараховує до "середніх", байдужих для мудреця речей. Важливим для стоїчної традиції стало обґрунтоване вперше у вченні З. про добрі й погані вчинки поняття про обов'язок - неписаний закон, з яким окрема особа узгоджує свою життєдіяльність і в якому виявляється залежність всього окремого від об'єктивного загального світоустрою С. успільно-політичному вченню З. властиве ототожнення політичного закону з моральним, переконання, що закон цей має віддавати перевагу благу окремої людини перед благом усього загалу.