загальна теорія систем
ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ СИСТЕМ - міждисциплінарна галузь наукового знання, що вивчає фундаментальні властивості систем як таких, закономірності їхньої будови, поведінки, функціювання, становлення та розвитку. Основна відмінність З.т.с. від спеціальних (біологічних, технічних, психологічних, логічних, лінгвістичних) полягає в тому, що вона абстрагується від особливостей окремих видів та класів систем, виділяє їхні спільні риси та параметри поведінки, розробляє необхідний концептуальний та логікоматематичний апарат для опису їх функціювання. Розробив засадничі ідеї і сформулював першу З.т.с. у 40-х рр. XX ст. Берталанфі, використавши для цього диференціальне числення. Згодом були створені інші, включно з альтернативними, варіанти З.т.с., зокрема теорія всіх можливих систем (Ешбі), синергетика, параметрична З.т.с. та ін. Для побудови інших версій З.т.с. використовують апарат формальної логіки та теорії множин (Месарович), тернарної алгебри (Уйомов), теорії операцій (Акоф) та ін. Нині ідеї та поняття З.т.с. використовуються майже в усіх галузях наукового пізнання, в соціальній практиці. На них переважно базується системний підхід та системна методологія.П. Йолон