епікуреїзм
ЕПІКУРЕЇЗМ - давньогрецьк. філософське вчення періоду еллінізму. Своєю назвою завдячує філософу Епікуру. Е. має яскраво виражену етичну спрямованість. Головною метою особистості вважається досягнення щастя шляхом пошуків насолоди й уникання страждань. Велику роль в Е. відіграє поняття "міри"; саме вона не дозволяє насолоді перейти в страждання. Крім того, існує два типи насолод: фізичні і духовні. В фізичних насолодах, за Е., варто задовольнятися життєво найпотрібнішим і уникати марнотних бажань. Духовні насолоди стоять на щабель вище, бо не залежать від зовнішніх обставин. До духовних насолод Е. зараховує пізнання, що позбавляє людину марновірства і страху смерті, а також мудрість, справедливість, дружбу. Найбільш послідовним прихильником Е. був Лукрецій Кар (трактат "Про природу речей"). Пізній Е. був поглинутий християнською культурою. Нова хвиля його поширення припадає на добу Відродження. Доволі стійким виявився синтез Е. з платонізмом (діячі флорентійського Ренесансу) та стоїцизмом (Монтень, Еразм Роттердамський). Е. також сприймався як альтернатива умоглядному аристотелізму (Гассенді). Ідеї, що тяжіли до пояснення етики через фізику, яскраво виявилися в працях сенсуалістів, які поєднували елементи Е. з досягненнями тогочасних природничих наук та кальвіністським антропологічним вченням. Значного поширення Е. набув у Франції доби Просвітництва. Характерним для цього періоду було його ототожнення з гедонізмом. Елементи Е. наявні в позитивізмі та екзистенціалізмі. Засновник гуманістичної психології Фромм вважав Епікура одним із перших представників гуманістичного світогляду.