Філософський енциклопедичний словник
екзистенціалізм
ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ (від лат. existentia - існування) - один із найвпливовіших напрямів світової філософії XX ст. Формування екзистенційного способу мислення пов'язане з творчістю датськ. філософа К'єркегора, який асоціює зміст слова "екзистенція" зі специфічно людським способом існування - адже лат. етимологія цього слова вказує на дії, пов'язані з порушенням сталості, певних меж чи норм просторово-часової наявності речей, процесів, явищ. Людина - єдина істота у світі, в діяльності якої результат дії, її ідеальна мета випереджає саму дію, тобто природне причинно-наслідкове відношення ніби "перевертається". Проте, щоб таке "перевертання" стало можливим, людина має вступити у безпосередній контакт і з майбутнім (із тим, що ще не є наявним), і з минулим (із тим, що вже не є наявним). Тілесно, подібно до будь-якої природної речі (тіла), людина не може реально переміститися ані в майбутнє, ані в минуле. Але, на відміну від природних речей (тіл), людина має крім свого природного (біологічного) тіла, ще й таку неприродну (замежову відносно власної тілесності) властивість, як дух. Саме духовно (ідеально), у своїй уяві людина здатна будь-коли "перенестись" у будь-яку мить майбутнього чи минулого часу, тобто людина може безпосередньо контактувати не лише з наявною дійсністю (необхідно їй даною), а й комунікувати з невичерпним "морем" можливостей, серед яких вона спроможна вільно обирати будь-яку їй потрібну Ц. е означає, що реальні детермінанти власне людської життєдіяльності перебувають здебільшого за межами людського "тілесного" світу ("сущого") і здійснюють свою детермінацію через духовний (замежовий щодо "тілесного") світ людського існування - екзистенцію. Крім філософії К'єркегора джерелами Е. можна вважати кордоцентричні інтенції Реформації (нім. пієтизм, франц. янсенізм тощо), кордоцентричну філософію укр. бароко і необароко (Сковорода, Гоголь, Шевченко, Юркевич та ін. ), нім. романтизм, "філософію життя", феноменологію Гуссерля та ін. Класичні школи Е. виникають у 20-ті рр. XX ст. у Німеччині (Гайдеггер, Ясперс), у 30-ті рр. у Франції (Сартр, Марсель, Камю, Мерло-Понті та ін. ). Істотним є вплив Е. у XX ст. також на розвиток філософії в Іспанії (Унамуно, Ортега-і-Гассет), в Рос. імперії (Бердяєв, Шестов), в Італії (Аббаньяно, Пачі), в Ізраїлі (Бубер), в Африці (т. зв. "негритюд" Сенгора), в Японії (Нісида), у араб, країнах (Бадаві, Тизині) та ін. Завдяки центральній категорії Е. - "екзистенції" (звідки й назва напряму), людська особистість постає з боку свого унікально-неповторного існування, що робить її недосяжною для логіко-раціонального осягнення. Раціоналістична методологія через загальність виявляється несумірною з особистісною (неповторно-унікальною) специфікою екзистенції. Укоріненість екзистенції у замежовому щодо природного буття світі духовності робить її принципово "несхоплюваною" для раціональної методології - наявним "небуттям буття", конкретним "ніщо", реальним ґрунтом творчого постання у світі результатів вільного (і водночас відповідального) вибору, а не стихійного плину світової інертності.І. Бичко
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: екзистенціалізм


матиме такий вигляд: Що таке екзистенціалізм