евдемонізм
ЕВДЕМОНІЗМ (від грецьк. ευδαιμονία - щастя, блаженство) - етичний принцип, згідно з яким щастя є основною і кінцевою метою людських прагнень, критерієм моральної діяльності. Теза софіста Протпагора, що людина - це міра усіх речей, була тим поштовхом, який пізніше спричинився до появи етики Е. Безпосередньо ж передумовою Е. була критика софістів Сократом та його ідея внутрішньої свободи людини. Особливість Е. як етичного принципу в тому, що він не ототожнює повністю поняття щастя і насолоди, як це робить гедонізм. Не відкидаючи положення про зв'язок цих понять, Е. розглядає щастя не лише як індивідуальну насолоду, а й як здатність отримувати її на основі досконалого облаштування внутрішнього світу людини та її стосунків з іншими. Щасливою і доброчесною є така людина, яка спроможна гармонійно розвиватися і таким чином приносити насолоду не лише собі, а й іншим людям. В етиці Аристотеля щастя - це особливий вид самореалізації у розумно спрямованій діяльності, що супроводжується насолодою. Представниками Е. можна також вважати Сократа й Епікура в Античності; Тому Аквінського у Середньовіччі; Локка, Г'юма, Мандевіля, Фоєрбаха у Новий час. Соціальний Е. вбачає мету людських прагнень у здобутті "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей" (Бейтам) і в цьому наближається до утилітаризму.С. Кисельов