досократики
ДОСОКРАТИКИ - загальна назва еллінських філософів, котрі жили і творили до Сократа. Доба Д. зазвичай розглядається як перший період історії античної філософії, для якого є характерним розвиток філософської думки у формі космогонічних концепцій. Головна проблема досократичних вчень - виникнення і будова світоустрою, внаслідок чого добу Д. називають також епохою ранньофілософських космогоній. Період починається творчістю Фалеса (початок VI ст. до н.е. ) і завершується діяльністю останніх Д. - Зенона, Емпедокла, Анаксагора. Досить поширеним було віднесення до числа Д. також софістів, а інколи й Демокрита Ц. ей погляд не є виправданим ані з точки зору хронології (софісти є сучасниками Сократа, деякі - як от Горгій - на десятки років пережили його; це стосується і Демокрита), ані з огляду на зміст їх філософських вчень (атомізм Демокрита уособлює у собі глибинну трансформацію і перегляд спільних для досократиків метафізичних очевидностей, а софістичні концепції за своєю проблематикою і підходами співзвучні ідеям Сократа). Натомість, змістовним критерієм для розмежування перших епох античного філософування є не особистість, а інтелектуальна творчість Сократа - т. зв. "сократичний поворот" у філософському мисленні, коли його головною темою стає не космогонічне питання (генезис Космосу), а проблема людини. Сократичний поворот прокладає ме.жу між періодом ранньофілософських космогоній (Д.) і класичною еллінською філософією. Софістам у цій теоретичній трансформації мислення належить не менш значна роль, аніж Сократу. У філософії досократичної доби виділяють дві гілки: іонійську філософію (Мілетська школа - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен; Геракліт; виходець з Іонії, перший афінський філософ Анаксагор) та італ. філософію (Піфагор і піфагорійці; Ксенофан та Елейська школа - Парменід, Зенон, Мелісс; Емпедокл). Наявність цих двох гілок пов'язана передусім з історичними, а не суто інтелектуальними чинниками. У 546 р. до н.е. персидський цар Кір захоплює Лідійське царство і поступово підпорядковує своїй владі еллінські поліси на західному малоазійському узбережжі (Іонію). У відповідь на встановлення влади персів (яка стає вкрай беззастережною після придушення повстання іонійських полісів 500 - 495 рр. до н.е. ) відбувається широка еміграція з іонійських міст у грецьк. колонії - передусім до Пд. Італії і Сицилії (т. зв. "Велика Греція"). Характерно, що перші італ. філософи (Піфагор, Ксенофан) є уродженцями Іонії. У вирішенні питання про генезис і будову світоустрою Д., попри розмаїтість їх учень, поділяють певне коло спільних онтологічних очевидностей. До їх числа слід віднести: аналіз буття у вигляді вирішення космогонічної проблеми; уявлення про генезис світу як перехід від хаосу (невпорядкованого стану буття) до Космосу (цілісний і впорядкований світоустрій); виокремлення проблеми достеменного (справжнього) буття та інтуїція достеменного буття як Єдиного, протиставленого оманливому навколишньому світу Множинного (розмаїття речей); пріоритет умоглядності як способу досягнення істинного знання, на противагу хибності почуттів; невід'ємність законів людського буття від законів всесвіту.Головний концепт досократичних космогоній - єдиний першопочаток буття, який синтезує в собі низку функцій, визначальних щодо наявного світу (Космосу). Він є 1) тим, з чого виникає світ (генетичний початок); 2) тим, чим є у своїй основі і з чого складаються всі речі (субстрат всього сущого); 3) тією силою, дією якої утворюється Космос (породжувальна причина); 4) буттям у власному сенсі слова, в яке "повертається" світ із закінченням свого існування у вигляді розмаїття окремішних форм. Загальним вектором розвитку космогоній Д. є відокремлення від первинної субстанції світовпорядкувальної сили як окремої онтологічної сутності (Нус на противагу Суміші в Анаксагора).С. Пролеев