дао
ДАО (кит. - Бог, шлях, принцип, закономірність) - одна з основних категорій кит. філософії, яка незмінно присутня у багатьох її напрямах, але має різне тлумачення. Д. - центральне поняття даосизму, основна категорія онтологічного та космологічного аспектів цього вчення. В концепції Лао-цзи Д. - абстрактна сутність, яка є одночасно буття і небуття, "наявність" і "відсутність", всеохопнай наскрізна, але недоступна вербальному описові. Для Чжуан-цзи Д. скрізь присутнє; воно створює час та простір. Д. є небуття, але породжує все розмаїття речей та явищ. Представники неодаосизму Хе Янь і Го Сян визначали Д., відповідно, як "небуття" ("відсутність") та "буття" ("наявність"), відкидаючи дуальність в тлумаченні цієї категорії. У вченні Конфуція Д. позбавляється космологічного тлумачення. Носіями Д. виступають індивід, суспільство, держава. Д. залежить від свого носія (для добропорядних людей воно "пряме","велике"; для ницих - "криве", "мале"). Мен-цзи розрізняє небесне Д. (передвизначення) і людське Д. (благочинні вчинки людей). Для Сюнь-цзи Д. всеосяжне, воно створює Всесвіт, і є одночасно моральним законом, дотримуючись якого людина здатна перетворювати свою "злу природу". "Межа" людського Д. - етикет, благопристойність. Засновники неоконфуціанства акцентували увагу на онтологічній характеристиці Д. Чжу Сі ототожнив Д. з "Великою межею" і принципом "лі"; взаємодіючи з Д., сили "інь" та "ян" і "п'ять елементів" "у сін" породжують світ. Категорія Д. знаходить застосування і в сучасній кит. філософії.