Гамільтон, Вільям
Гамільтон, Вільям (1788, Глазго - 1856) - англ. філософ. Освіту отримав в Оксфорді. Працював на посаді проф. в Единбурзькому ун-ті (од 1821 р). Відправною точкою свого вчення обрав метод, розроблений шотландською філософською школою, яка стала противагою і компромісом щодо висновків засновників британського емпіризму (Локка, Берклі, Г'юма). Це дало змогу поєднати принципи цього методу з ідеями Канта. Предметом пізнання, згідно з Г., є лише обумовлене і обмежене. Безумовне у формах абсолютного (довершене і досконале) і нескінченного (що не може бути завершеним) постає як предмет віри. В логіці Г. намагався започаткувати нову аналітику логічних форм, розглядаючи судження як тотожність.

Основні твори: "Філософія необумовленого" (1829); "Нова аналітика логічних форм" (1846); "Лекції з метафізики і логіки". В 4 т. (1859-1860).