Габермас, Юрген
Габермас, Юрген (1929, Дюсельдорф) - нім. філософ. Разом з Апелем - представник комунікативного напряму в філософії. Навчався в ун-тах Геттингена, Цюриха, Бонна. Докт. дис. "Абсолют і історія. Суперечливість філософи Шеллінга" (1954). У 1962 - 1964 рр. - проф. філософії Гайдельберзького ун-ту. Од 1982 р. - проф· соціології та філософії Франкфуртського ун-ту. В річищі герменевтично-прагматично-лінгвістичного повороту Г. реконструює неомарксистську критичну теорію суспільства на основі теорії комунікативної дії. Формування громадського контролю за владою розглядає як суттєвий чинник становлення модерного суспільства та легітимації його інституцій. Критично трансформуючи системно-функціональний аналіз, з одного боку, та феноменологічно-герменевтичну соціологію, з другого, досліджує суспільство за допомогою концептів системи та життєвого світу. Г. пов'язує кризу сучасної доби із редукцією комунікативної раціональності до цілераціональності, життєвого світу - до системи, що призводить до "ідеологізації" науки й техніки, технізації культури, деполітизації "громадськості", а відтак - до проблем легітимації соціальних інституцій. Г. розбудовує постконвенційну етику, яка ґрунтується на консенсуально-дискурсивній легітимації моральних і правових норм на основі регулятивного принципу ідеальної комунікативної спільноти, умовами якої є права людини і симетричні стосунки в комунікації. На відміну від Апеля, Г. заперечує трансцендентальнопрагматичне граничне обґрунтування норм, зводячи його до процедурного досягнення консенсусу в реальній комунікації.

Основні твори: "Теорія та практика: Соціально-філософські студії" (1963); "Пізнання та інтерес" (1968); "До реконструкції історичного матеріалізму" (1976); "Теорія комунікативної дії". В 2 т. (1981); "Моральна свідомість та комунікативна дія" (1983); "Фактичність та значущість" (1992); "Постнаціональні констеляції" (1998).