віталізм
ВІТАЛІЗМ (від лат. vis - сила, міць; vitalis - життєздатний, життєвий) - біологічне, натурфілософське вчення, яке виходить із особливої життєвої сили як визначального чинника у розумінні феномена життя. Віталістичні уявлення про особливу життєву силу, яка обумовлює усі прояви життя, з'явилися вперше у Франції. Луї Дюма (1765-1813) протиставив В. пануючому на той час механістичному світорозумінню, але не створив впливової натурфілософської концепції. Під впливом успіхів хімії, біохімії та фізичної хімії у пізнанні життя В. було витіснено на периферію філософських питань біології. Проте на поч. XX ст. у процесі критики теорії еволюції відроджується аристотелівська ідея телеологічної ентелехії як нефізичного доцільно діючого фактора, що дало поштовх до відродження В. Щоб розмежуватися із попереднім етапом В., Вірхов увів до наукового обігу термін "неовіталізм" (1856). Неовіталізм репрезентують Бехер, Юкскюль, Рейнке, Дриш та інші мислителі, які визнавали наявність позаматеріальних вітальних чинників. На представників філософської антропології (Шелер, Плеснер, Кассирер) вплинуло вчення біолога Ікскюля про внутрішній та зовнішній світи організму, а також про координацію і рівновагу у кожному організмі системи рецепторів та системи афекторів, які забезпечують автономію живого організму. Із розвитком біології неовіталізм знову відійшов до царини натурфілософії і втратив наукову актуальність. Як природничонаукову засаду філософської антропології В. критикував Гелен.