відродження
ВІДРОДЖЕННЯ - епоха розвитку європейської культури (XIV - XVI ст.), коли відбувається перехід від культури Середньовіччя до культури Нового часу. Термін "В." традиційно означає відродження Античності в європейській культурі. Звернення до античної культури властиве романському В., яке виявилось передусім у невербальних мистецтвах, а вже потім у художній літературі та філософії; при цьому античні мотиви не витісняють християнські, а взаємодіють із ними. На відміну від романського, германське (північне) В. відроджує дух першохристиянства з його філософськими та моральними ідеалами, а тому має не естетичний, а морально-релігійний характер, викликаючи до життя таке явище, як Реформація і виводячи на світову арену третю конфесію християнства - протестантизм. Філософія епохи В. - це не просто відродження і засвоєння філософської античної традиції, а й оригінальна переробка та модифікація аристотелізму та платонізму, епікуреїзму та стоїцизму. Найвеличніші постаті доби В. - Кузанський, Бруно, Коперник, Мак'явеллі, Компанелла, - не пориваючи з багатою спадщиною античної та середньовічної думки, заклали нові засади філософування, які сприяли формуванню наукового світогляду та наукової картини світу, що знайшла втілення в природничонауковій картині світу Галілея - Ньютона та у філософських течіях емпіризму та раціоналізму Нового часу. В Україні В. (або ренесансний гуманізм) охоплює ранньоновітній період розвитку укр. думки (серед. XIV - кін. XVII ст.). Набувши розвитку у різних формах, воно позначилося відкритістю до різних інтелектуальних традицій (насамперед до західноєвропейської), формуванням нового світогляду з властивою йому вірою в людину та її можливості, опануванням античної спадщини, наближенням до природи, ідеалізацією останньої як об'єкта мистецького зображення, переважанням ідеалу споглядання (з притаманним останньому перенесенням творчої активності людини у внутрішній духовний світ) над ідеалом громадянської активності, започаткуванням новітньої освіти.Н. Хамітов