апробативна етика
АПРОБАТИВНА ЕТИКА (від лат. approbate - схвалення, визнання) - сукупність теорій моралі, в яких походження, смислові засади і зміст моральних уявлень визначаються на основі санкцій авторитету Р. озрізняють три напрями А. е.: теологічний, психологічний і соціально-апробативний. Для теологічного напряму принциповим є визнання божественної волі єдиним джерелом і критерієм моралі, для психологічного - опора на безпосереднє моральне почуття, яке і визначає, що є добром, а що - злом. Представники соціально-апробативного напряму (який здобув розвиток у працях франц. соціологів кін. XIX - поч. XX ст. Дюркгейма, Леві-Брюля) походження і зміст моральних понять ставлять в залежність від санкції суспільної влади. На їхню думку, оскільки норми моралі продиктовані пануючими в суспільстві "колективними уявленнями", вони не мають власного об'єктивного змісту. Вчинки, що їх суспільство очікує і схвалює, визнаються "добром", ті ж, котрі засуджуються суспільством, - "злом". Типологічно близькі погляди на мораль є показовими й для т. зв. вульгарного соціологізму, а в методологічно більш рафінованій формі - для марксистської ідеології. Втім, невизнання власних (внутрішніх, іманентних) критеріїв моралі тією чи іншою мірою характеризує А. е. у будь-яких її виявах.В. Малахов