єдність діалектики, логіки, теорії пізнання
ЄДНІСТЬ ДІАЛЕКТИКИ, ЛОГІКИ, ТЕОРІЇ ПІЗНАННЯ - одне з принципових положень діалектичного матеріалізму, що випливає з його розуміння практики як діяльності, у якій відбувається неперервне поєднання і співставлення матеріального та ідеального складників. Практика, під цим кутом зору, є об'єднувальною основою розвитку - як об'єктивного процесу; процесу пізнання, зміни логічних форм мислення. Отже, теорія розвитку (діалектика) виступає одночасно і теорією пізнання, і логікою. Ідея Є.д.,л., т. п. в зародковій формі присутня у Гегеля в його фундаментальному принципі тотожності мислення і буття, але вона була редукована ним до логіко-гносеологічного виміру. Марксизм надав їй діалектико-матеріалістичного, діяльнісно-практичного змісту. Одним із відгалужень такого підходу стало дослідження проблеми розвитку суб'єкт-об'єктної єдності як тотальності, але не в суб'єктивно-ідеалістичному вимірі, характерному для нових онтологій Гусерля, Гайдеггера, Ясперса або Сартра, а в площині реальної єдності людини зі світом у їх практично-діяльнісній взаємодії. У сучасній постнекласичній методології суб'єкт розглядається і як вияв світу, і як об'єкт власної діяльнісної активності.В. Кизима