яко
Я́ко, cпол. Як. У сполуч. з іменником виступає для називання стану, якості (когось, чогось); у знач. будучи ким, чим; подібно до кого, чого. Вісаріон Ґрібовский перенесений яко секретар правительственний до Чернівців (Б., 1895, 14, 4); Ти не ставив любови в залежність від [здорового] чутя, але малював собі яко душевну чесноту (Галіп, 104); О. Тиміньский годить ся на сі замітки і заявляє, що приступає до товариства яко член-основатель (Звідомл., 1914, 10)// порівн. пол. jako - з’ясувальний сполучн., як; в якості кого; чого; в окремих випадках не перекладається; укр. яко, cпол. заст. - як³ (СУМ, XI, 640; ілюстр. контекст з творів М. Коцюбинського).